Рубрика: Дітям

Дитячі істерики є характерні майже для кожної дитини і головне для батьків уе знати як допомогти дитині і собі, коли дитина має істерику. Вони характеризується сильною, неконтрольованою виразністю емоцій, переважно страхом, тривогою або роздратуванням. Це стан, який супроводжується різкими змінами в поведінці, фізіологічними реакціями, а також втратою здатності контролювати свої емоції та поведінку.
⠀
Форми прояву⛳
⠀
📍Фізичні симптоми: здавлювання грудей, дихальні труднощі, тремтіння, непритомність.
⠀
📍Поведінкові симптоми: крики, плач, агресивні або навпаки надмірно покірливі реакції.
⠀
📍Психологічні симптоми: втрата здатності до раціонального мислення, амнезія або тимчасова нездатність сприймати навколишній світ.
⠀
⛳Істерика — у часовому вимірі має три стадії: до, під час, після.
⠀
📍• Стадія “до”, ситуації, події, які певним чином впливають на поведінку дитини, дитина стає надто роздратованою, засмученою, виснаженою і в результаті того, що не може справитися з даним станом/емоцією/почуттям починається власне прояв істерики.
Дії: формування режиму дня, введення сенсорної дієти, контроль рівня втомлюваності, формування ритуалів заспокоєння, введення
візуального розкладу, робота на випередження, тобто передбачення подій, які розбалансовують дитину.
⠀
📍• Стадія “під час”, коли власне істерика і дитина частково контролює або не контролює свій стан.
⠀
Дії: створення безпечного середовища для дитини та інших. Присутність поряд, але мінімізація прямого впливу (просити пояснити стан, підіймати дитину, якщо вона лежить на підлозі, заохочувати встати і тоді щось отримає, переключати). Не ігнорувати!
⠀
📍• Стадія “після”, коли активна фаза істерики проходить, дитина з допомогою дорослого відрегульовує свій стан і перебуває в спокійному стані.
Дії: можливе обговоення ситуації, робота над навчанням ритуалам заспокоєння, створення індивідуальної соціальної
історії чи психотерапевтичної казки про істерики.
Істерика це стан, який ми бачимо, адже в дитини змінюється поведінка, фізіологічні показники, емоції.
Проте істерика може бути наслідком виснаження, фрустрації чи маніпуляції ⬇️
⠀
📍ВИСНАЖЕННЯ, може бути
🔹️ емоційне, коли дитина отримала надміру емоцій високої інтенсивності. Наприклад, після дня народження, коли наче все було чудово і дитина хоче продовжити ще святкувати, але вона прожила емоції сильної інтенсивності в значній мірі або велику кількість різноманітних емоцій і як результат не може відрегулювати їх, прожити і контролювати і в дитини трапляється істерика.
🔹️ сенсорне — пов’язане з надмірною кількістю стимулів, які сприймає дитина в певний проміжок часу, особливо якщо у дитини є особливості обробки інформації, гіпер або гіпочутливості.
🔹️ тілесне, в результаті тілесної перевтоми, наприклад, коли рівень тілесного навантаження не відповідає індивідуальній нормі дитини. Наприклад, під час походу або на тренуванні.
Тілесна втома має виражений взаємозв’язок з сенсоним виснаженням.
⠀
🍀 Як діяти?
Створити безпечне середовище, мінімізувати наявність сенсорних та емоційних стимулів, створити сенсорну дієту, притримуватися режиму дня.
⠀
📍ФРУСТРАЦІЯ
Розчарування високої інтенсивності або роздратування, яке викликане тим, що дитина щось хоче, але це неможливо або те, що відбувається суперечить переконанню і сприйняттю дитини. Тобто виникає, коли дитина не може досягти своїх цілей або задовольнити свої потреби, виконати завдання, має обмеження, які накладають дорослі або існує невідповідність очікувань і реальності.
⠀
🍀 Що робити?
Залишатися поруч і створити безпечне середовище як фізичне, так і емоційне. Витримувати кордон, якщо наявна потреба (наприклад, дитина захотіла різати ножицями, тому що їй це завжди дозволяли, а саме цими не можна (надто гострі, зламані чи ін), тоді ножиці не даємо, витримуємо кордон, що цими не ріжемо). Проживати емоції дитини, надаючи підтримку стільки, скільки треба. Не переключати на мультики чи види діяльності які зацікавлять дитину.
⠀
📍 Фрустрація відрізняється від маніпуляції тим, що трапляється неочікувано, має дуже сильну інтенсивність. Маніпуляція має передбачуваність та закономірності.
📍МАНІПУЛЯЦІЯ
Це спланована поведінка для досягнення бажаного результату і направлена на те, щоб у іншої людини виник сором, страх або відчуття провини. Може бути усвідомленою або неусвідомленою, коли людина обирає такий спосіб взаємодії, тому що не знає/ не навчилася/ не вміє комунікувати та виражати свої потреби іншим способом.
Прояви маніпуляції: дитина може кричати, плакати, лягати на підлогу, не мати можливості регулювати свій стан і потребувати допомогу.
⠀
🍀Як діяти?
Бути поруч, не ігнорувати. Витримувати кордон, проживати негативні емоції, надавати сенсорну і емоційну підтримку. Якщо можливо, то пропонувати рішення за зразком «можна — не можна — можна». Тобто «ти можеш стрибати на м’ячі-на дивані сидимо, не стрибаємо-стрибати можна на м’ячі». Якщо дитині емоційно важко сприймати частку «не, не можна», то при формулюванні уникати її.
⛳ Нейропсихіатр Деніел Сігел порівнює процес дозрівання мозку з будівництвом 2-поверхового будинку.
🔹️ На першому поверсі знаходиться стовбур і лімбічна ділянка. Ці відділи відповідають за базові функції і сильні емоції. Це як перший поверх будинку, де задовільняються основні потреби сім’ї. Нижній поверх добре розвинутий уже при народженні.
🔷️ Верхній поверх — це кора великих півкуль. Цей поверх дає більш повне уявлення про навколишній світ, він більш
високоорганізований. Тут знаходяться ділянки, які відповідають за планування, прийняття рішень, контроль над емоціями, розуміння себе, мораль (префронтальна кора). Він знаходиться в стадії активного будівництва протягом перших років життя і продовжує формуватися до 25 років.
⛳ Функції, за які відповідає верхній поверх, включаючи планування, фізично недоступні маленькій дитині.
⠀
⛳ Коли 3-річна дитина плаче, тупає ногами, коли їй не дали цукерку, це значить, що вона просто хоче цукерку. І більше нічого. Раціональні пояснення до її кори не доходять, бо діти не здатні утримувати в голові дві думки одразу. Коли дитина досягне 5 -7 річного віку і її кора буде достатньо зрілою, в неї з’явиться можливість до планування і маніпуляцій.

Тоді в дитини розвивається префронтальна кора і поступово прийде можливість урівноважувати емоції, мислити раціонально, бути здатною до аналізу.

«Я ерготерапевт з багаторічним досвідом роботи з дітьми, батьками та викладачами. Я вважаю, що наші діти стають все гірше в багатьох аспектах.

Я чую одне й те саме від кожного вчителя, якого зустрічаю. Як професійний терапевт я бачу зниження соціальної, емоційної та академічної активності у сучасних дітей і в той же час – різке збільшення числа дітей з іншими порушеннями.

Як ми знаємо, наш мозок податливий. Завдяки навколишньому середовищу ми можемо зробити наш мозок «сильнішим» або «слабкішим». Я щиро вірю, що, незважаючи на всі наші найкращі спонукання, ми, на жаль, розвиваємо мозок наших дітей в невірному напрямку.

І ось чому:

1. Діти отримують все, що хочуть і коли хочуть

“Я голодний!” – «Через секунду я куплю що-небудь перекусити». “Я хочу пити”. – «Ось автомат з напоями». “Мені нудно!” – «Візьми мій телефон».

Здатність відкласти задоволення своїх потреб – це один з ключових чинників успіху. Ми хочемо зробити наших дітей щасливими, але, на жаль, ми робимо їх щасливими тільки зараз і нещасними – в довгостроковій перспективі.

Уміння відкласти задоволення своїх потреб означає здатність функціонувати в стані стресу.

Наші діти поступово стають менш підготовленими до боротьби навіть з незначними стресовими ситуаціями, що в підсумку стає величезною перепоною для їхнього успіху в житті.

Ми часто бачимо нездатність дітей відкласти задоволення своїх бажань в класі, торгових центрах, ресторанах і магазинах іграшок, коли дитина чує «Ні», тому що батьки навчили його мозок негайно отримувати все те, що він хоче.

2. Обмежена соціальна взаємодія

У нас багато справ, тому ми даємо нашим дітям гаджети, щоб вони теж були зайняті. Раніше діти грали на вулиці, де в екстремальних умовах розвивали свої соціальні навички. На жаль, гаджети замінили дітям прогулянки на відкритому повітрі. До того ж технології зробили батьків менш доступними для взаємодії з дітьми.

Телефон, який «сидить» з дитиною замість нас, не навчить її спілкуватися. У більшості успішних людей розвинені соціальні навички. Це пріоритет!

Мозок подібний м’язам, які навчаються і тренуються. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви вчите її кататися. Якщо ви хочете, щоб дитина могла чекати, його треба навчити терпінню. Якщо ви хочете, щоб дитина могла спілкуватися, необхідно соціалізувати її. Те ж саме відноситься до всіх інших навичок. Нема ніякої різниці!

3. Нескінченні веселощі

Ми створили для наших дітей штучний світ. У ньому немає нудьги. Як тільки дитина затихає, ми біжимо розважати її знову, тому що інакше нам здається, що ми не виконуємо свій батьківський обов’язок.

Ми живемо в двох різних світах: вони в своєму «світі веселощів», а ми в іншому, «світі роботи».

Чому діти не допомагають нам на кухні або в пральні? Чому вони не прибирають свої іграшки? Це проста монотонна робота, яка тренує мозок функціонувати під час виконання нудних обов’язків. Це той ж самий «м’яз», який потрібен для навчання в школі.

Коли діти приходять у школу і настає час для письма, вони відповідають: «Я не можу, це занадто складно, занадто нудно». Чому? Тому що працездатний «м’яз» не тренується нескінченним веселощами. Він тренується тільки під час роботи.

4. Технології

Гаджети стали безкоштовними няньками для наших дітей, але за цю допомогу потрібно платити. Ми розплачуємося нервовою системою наших дітей, їх увагою і здатністю відкласти задоволення своїх бажань.

Повсякденне життя в порівнянні з віртуальною реальністю нудне.

Коли діти приходять в клас, вони стикаються з голосами людей та адекватною візуальною стимуляцією на противагу графічним вибухам і спецефектам, які вони звикли бачити на екранах.

Після годин віртуальної реальності дітям все складніше обробляти інформацію в класі, тому що вони звикли до високого рівня стимуляції, який надають відеоігри. Діти не здатні обробити інформацію з більш низьким рівнем стимуляції, і це негативно впливає на їх здатність вирішувати академічні завдання.

Технології також емоційно віддаляють нас від наших дітей і наших сімей. Емоційна доступність батьків – це основна поживна речовина для дитячого мозку. На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цього.

5. Діти правлять світом

«Мій син не любить овочі». «Їй не подобається рано лягати спати». «Він не любить снідати». «Вона не любить іграшки, але добре розбирається в планшеті». «Він не хоче одягатися сам». «Вона лінується їсти сама».

Це те, що я постійно чую від батьків. Відколи діти диктують нам, як їх виховувати? Якщо надати ці права їм, все, що вони будуть робити – їсти макарони з сиром і тістечка, дивитися телевізор, грати на планшеті і ніколи не будуть лягати спати.

Як ми допомагаємо нашим дітям, якщо даємо їм те, що вони хочуть, а не те, що добре для них? Без правильного харчування і повноцінного нічного сну наші діти приходять в школу роздратованими, тривожними і неуважними. Крім того, ми відправляємо їм неправильне послання.

Вони вчаться, що можуть робити все, що хочуть, і не робити того, що не хочуть. У них немає поняття – «треба робити».

На жаль, щоб досягти наших цілей в житті, нам часто треба робити те, що необхідно, а не те, що хочеться.

Якщо дитина хоче стати студентом, їй необхідно вчитися. Якщо вона хоче бути футболістом, необхідно тренуватися щодня.

Наші діти знають, чого хочуть, але їм важко робити те, що необхідно для досягнення цієї мети. Це призводить до недосяжних цілей і залишає дітей розчарованими. Тренуйте їх мозок!

Ви можете тренувати мозок дитини і змінити її життя так, щоб воно було успішним в соціальній, емоційної і академічній сфері. Ось як:

Не бійтеся встановлювати рамки

Діти потребують їх, щоб вирости щасливими і здоровими.

– Складіть розклад прийому їжі, часу сну і часу для гаджетів.

– Думайте про те, що добре для дітей, а не про те, чого вони хочуть або не хочуть. Пізніше вони скажуть вам спасибі за це.

– Виховання – важка робота. Ви повинні бути креативним, щоб змусити їх робити те, що добре для них, хоча більшу частину часу це буде повна протилежність тому, чого їм хочеться.

– Дітям потрібні сніданок і поживна їжа. Їм необхідно гуляти на вулиці і лягати спати вчасно, щоб на наступний день прийти в школу готовими вчитися.

– Перетворіть те, що їм не подобається робити, в веселощі, в емоційно-стимулюючу гру.

Обмежте доступ до гаджетів і відновіть емоційну близькість з дітьми

– Подаруйте їм квіти, посміхніться, залоскочіть їх, покладіть записку в рюкзак або під подушку, здивуєте, танцюйте разом, плазуйте разом, бийтеся подушками.

– Влаштовуйте сімейні вечері, грайте в настільні ігри, вирушайте на прогулянку разом на велосипедах і гуляйте з ліхтариком ввечері.

Навчіть їх чекати!

– Нудьгувати – нормально, це перший крок до творчості.

– Поступово збільшуйте час очікування між «я хочу» і «я отримую».

– Намагайтеся не використовувати гаджети в машині і ресторанах і навчіть дітей чекати, розмовляючи або граючи.

– Обмежте постійні перекуси.

Навчіть свою дитину виконувати монотонну роботу з раннього віку, оскільки це основа для майбутньої працездатності

– Складати одяг, прибирати іграшки, вішати одяг, розпаковувати продукти, заправляти ліжко.

– Будьте креативними. Зробіть ці обов’язки веселими, щоб мозок асоціював їх з чимось позитивним.

Навчіть їх соціальним навичкам

Навчіть ділитися, вміти програвати і вигравати, хвалити інших, говорити «спасибі» і «будь ласка».

Виходячи з мого досвіду роботи терапевтом, можу сказати, що діти міняються в той момент, коли батьки змінюють свої підходи до виховання. Допоможіть своїм дітям досягти успіху в житті шляхом навчання і тренування їх мозку, поки не стало пізно.»

Діти дуже переймаються, коли не можуть знайти собі друзів. Ми можемо допомогти їм у цьому.

♦️ Вчимо розмовляти та доносити свою думку.
Більше спілкуємося з дитиною, розповідаємо, як минув наш день. Дізнаємося, як пройшов її. Читаємо та обговорюємо книги. Якщо дитині важко сформулювати думку, то й спілкуватися буде важко.

♦️Лайфхак, як знайти теми для спілкування.
Вчимо дитину на початку знайомства перераховувати те, що їй подобається і що не подобається. Ігри, їжа, мультики та ін. Це відкриває безліч тем для спілкування, стають зрозумілими інтереси іншої людини та перспективи дружби.

♦️Ігри «в одного» на верхню полицю.
Коли йдемо в гості чи гості приходять до нас, прибираємо телефони та всі ігри, в які можна грати одному. А дістаємо ті, для яких потрібно кілька учасників, щонайменше двоє. Плюс можна показати дітям, як разом грати в гру, вигадати для них правила, а далі вони самі дофантазують.

♦️Вчимо дітей ставити запитання.
Причому не «Йди і спитай щось». А саме, наприклад: «Запитай у Вані, що він робив у вихідні». І дуже важливо навчити дитину слухати відповідь. Дітям так само, як і дорослим приємно, коли ними щиро цікавляться.

♦️ Як приєднатися до чужої гри.
Не треба одразу пропонувати свої правила, ставати лідером та перетягувати ковдру на себе. Краще трохи поспостерігати за грою та підлаштуватися до тих правил, які є. Ви не занапастите лідерські якості дитини, а навчите її спілкуватися і заводити друзів.

♦️Почніть із себе.
У школі чи дитячому садку знайдіть маму, яка вам симпатична. Організуйте спільне дозвілля, запросіть у гості. Це допоможе дітям встановити дружні відносини тому, що дружба зав’язується легше, коли ми спілкуємося віч-на-віч.

Знаючи і пам’ятаючи про 10 багатств у своєму житті, можна жити в духовній гармонії, досягати великих результатів у своєму житті, допомагати іншим:

1) Позитивний склад розуму.
2) Фізичне здоров’я.
3) Гармонія у людських взаєминах.
4) Свобода від усіх видів страху.
5) Надія на подальші досягнення.
6) Здатність вірити.
7) Готовність ділитися своїми благами.
8) Улюблена робота чи справа.
9) Самодисципліна за всіх обставин.
10) Здатність розуміти інших.

Квадробери, теріантропи та фуррі: суть і приховані небезпеки нової субкультури

Діти-квадробери все частіше стають головними героями курйозних ситуацій.

Підростаюче покоління в масках з мордами тварин і накладними хвостами, що рачкує (пересувається карачки), тепер можна побачити не тільки в роликах з інтернету, а й на вулицях українських міст. Чим займаються і у що вірять квадробери — хто це і що про нове захоплення дітей потрібно знати батькам.

1. Як виникли квадробери — звідки пішла молодіжна течія
Хто такі квадробери зараз

2. Квадробери, теріантропи та фуррі — хвороба чи ні, думка психолога

3. Чи небезпечні квадробери в Україні — про що потрібно знати батькам

4. Чи потребують діти-квадробери психотерапевта

5. Як виникли квадробери — звідки пішла молодіжна течія

Уперше світ дізнався про те, що таке квадробери, завдяки хлопцеві на ім’я Кенічі Іто з Токіо. У дитинстві він зовні був схожий на мавпочку, через це часто вислуховував глузування від однолітків, але не ображався. Одного разу, будучи вже дорослим, Іто в зоопарку побачив мавпу, яка бігала по вольєру з неймовірною швидкістю. Відтоді Іто почав вивчати особливості опорно-рухового апарату мавпи і намагатися адаптувати наявні функції під організм людини. На це пішло 9 років.

Звісно, Іто не залишився непоміченим — на дорослого чоловіка, який бігає Токіо навкарачки, не раз звертала увагу поліція, але, тим не менш, бажаних результатів новатор досяг:

2008 року він пробіг стометрівку навкарачки за 18,58 секунди;
у 2013 році — за 16,87 секунди;
у 2015 році — за 15,71 секунди.

Іто став рекордсменом, а до нової техніки бігу стали придивлятися американські фітнес-тренери, саме тому в США з’явився вид тренувань під назвою «animal flow» — «вільні рухи в стилі тварини», що поєднують йогу, пілатес, стретчинг, капоейру і брейк-данс. Простіше кажучи, спочатку квадробіка справді була тільки видом фізичних вправ, а не субкультурою.

Сама назва «квадробіка» — це латинське «quattuor» (чотири) і англійське «aerobics» (аеробіка).

Хто такі квадробери зараз
У сучасному світі, найчастіше, квадробери — це люди (зокрема діти), які стали учасниками нестандартної субкультури, яка вже нічого спільного не має зі спортом. Нині діти, які беруть участь у тренді, пересуваються навкарачки, використовуючи тематичний реквізит — маски та накладні хвости. Для них квадробіка — це не про фізичну активність, а про спільність і приналежність до трендів.

Але квадробери в Україні не одні — це тільки одна гілка модної нині субкультури. Крім них існують теріантропи та фуррі, а різниця між трьома різними течіями одного тренду суттєва:

квадробери — ті, хто імітує повадки тварин фізично і зовні, надягаючи маски і хвости;
фуррі наслідують мультяшних героїв — людиноподібних звірят;
теріантропи переконані, що мають душу тварини.
Для того щоб розуміти, чи небезпечна така квадробіка для дитини, необхідно поспостерігати за її поведінкою і мотивацією.

Квадробери, теріантропи та фуррі — хвороба чи ні, думка психолога
Психолог Віталій Сторчеусов каже, що дитина має ідентифікувати себе в соціальній ієрархії, визначитися, як вона має поводитися, спілкуватися, зрозуміти, що може отримувати там ресурси — прийняття, захоплення чи навпаки — покарання. Якщо дитина цього не робить, а захоплюється таким хобі в спотвореному вигляді, то є ймовірність неправильної соціалізації — вона може почати ідентифікувати себе, як тварина.

Чи небезпечні квадробери в Україні — про що потрібно знати батькам
Кожен дорослий, який бачить, що його дитина почала захоплюватися новомодною субкультурою, має розуміти, чим відрізняються теріантропи від квадроберів і фуррі, а потім точно визначити, до якої течії насправді «лежить душа» дитини.

Сторчеусов вважає, що теоретично таке захоплення може призвести до психічних розладів, але для цього потрібен фундамент:

високий рівень тривоги;
схильність до депресії;
потужний стрес у житті.

Якщо в дитини щасливе життя, а квадробіка — одне із захоплень — з нею абсолютно нічого не буде. Зараз вона просто грає з друзями, бо їй весело, цікаво, це спосіб самовираження, і є такий тренд, але з часом вона зрозуміє, що їй це не потрібно. Такий сценарій реальний, якщо в дитини здоровий психологічний імунітет, здорова психіка.

У тому випадку, коли дитина через поведінку батьків не отримала здорову самоідентифікацію, але має викривлений психологічний імунітет, можуть початися проблеми. Такі діти не до кінця знають, коли треба зупинитися. Вони можуть перебувати в апатичному стані та вважати себе ізгоями. Також можливі симптоми невротичного циклу, а невроз працює за принципом «я притягую ще більше, щоб виправдати свої очікування». Тобто, вважає експерт, якщо дитина вважає себе вигнанцем, вона робитиме все, щоб ним і залишатися, підтверджуючи цю роль.

У крайніх випадках діти вважають себе тваринами. Якщо дитина сказала «я тварина», — це свідчить про те, що її психіка сильно зіпсована.

Психолог радить батькам звернути увагу на те, скільки часу дитина живе в ролі тварини — яка частина життя для неї відведена. Якщо в сина чи доньки з’явилося це хобі, але зникла активність в інших сферах життя, — то це «тривожний дзвінок».

Потрібно дивитися, чи зберігає дитина здоровий глузд поза хобі. Якщо так, то, найімовірніше, у неї відбуваються процеси самоаналізу, який рано чи пізно виведе дитину на новий шлях, де юний квадробер отримає якийсь результат і змінить свої погляди.

Якщо ж дитина закрилася в собі, і все її життя — це квадроберінг, то на це вже 100% варто звернути увагу, навіть якщо вона не ідентифікує себе як тварину. Хобі може бути лише «дзвіночком» про те, що в родині давно були проблеми. Якщо дитина була нещасливою ще до цього хобі, тоді очевидно, що треба щось змінювати в родині.

Чи потребують діти-квадробери психотерапевта
Сторчеусов переконаний, що якщо є «тривожні дзвіночки», потрібно звернутися до дитячого психолога або до сімейного психолога. Якщо ж зовсім треш — кваліфікований психолог може порадити звернутися до психіатра.

Батькам у жодному разі не можна примусово виривати дитину з оточення квадроберів, щоб не отримати з її боку спротив і не зіпсувати стосунки. Дитина обиратиме те місце, де вона щаслива, тому потрібно діяти за принципом співпраці. Слід налагоджувати стосунки в сім’ї, щоб дитина була готова відмовитися від цього хобі, оскільки в родині все добре.

Якщо батьки вмовлятимуть дитину відмовитися від квадроберингу — це погіршить ситуацію. Варто діяти за принципом «клин клином вибивають» — у сім’ї має бути більше позитиву для того, щоб дитина була самостійно готова зменшити цінність цього захоплення.

Психолог вважає, що має відбутися психологічний процес зменшення цінності квадроберінгу, і, найімовірніше, дитячий психолог піде за цим алгоритмом. Зменшити цінність хобі можна шляхом налагодження стосунків між дитиною та батьками. Квадробіка має ставати не єдиним способом життя, а додатковим захопленням, чимось цікавим, але не супер цінним.

Нагадайте дітям про прості правила які можуть врятувати їм життя.