Автор: Марина Богданова

👻Як зрозуміти і допомогти дитині, яка малює страшних персонажів та події?

Малюнки дитини – це своєрідне вікно у її внутрішній світ. Коли на малюнках з’являються страшні персонажі, це часто сигнал про те, що дитина переживає певні тривоги або страхи, незрозумілі події та нові враження. Ось чому це відбувається та як правильно підтримати дитину.

Чому це відбувається?

➡️Вираження почуттів: Малювання – це мова почуттів, і через нього дитина може висловити те, що важко сказати словами. Страх, злість, сум – усі ці емоції можна «вивільнити» у вигляді малюнка.

➡️Спроба осмислити: Страшні образи допомагають дитині осмислити свої страхи і зробити їх більш зрозумілими та контрольованими.

➡️Захисний механізм: Іноді страшні малюнки – це спосіб захиститися від чогось, що лякає. Малюючи, дитина створює відчуття «знайомства» зі своїм страхом.

➡️Повернення контролю: Усе, що лякає, дитина намагається перетворити на образ, щоб краще контролювати. Те, що бачимо, уже контролюємо і можемо відповідно реагувати.

➡️Зняття напруги: Малювання – це як терапія, яка допомагає зняти внутрішнє напруження і тривогу, навіть якщо дитина не усвідомлює цього.

➡️Перетворення страху на силу: Замість того, щоб боятися, дитина створює образ своїх страхів, надаючи їм форму, що робить їх менш незнайомими і страшними.

🔽Як батькам допомогти дитині?

⬇️Будьте спокійними: Ваша реакція на малюнки дитини дуже важлива. Спокійне ставлення допоможе дитині відчути себе в безпеці.

⬇️Проявіть інтерес: Запитайте дитину про її малюнки, про те, що вона відчуває, коли їх малює. Можна спробувати запитати: «Цікаво, а що робить цей персонаж? Чи є в нього друзі?». Це допоможе вам краще зрозуміти її внутрішній світ.

⬇️Не критикуйте: Навіть якщо малюнок здається вам страшним, не варто критикувати дитину. Це може посилити її тривогу та заглибити страхи. Дитина може перестати показувати вам свої малюнки або почати приховувати свої почуття.

⬇️Створіть безпечний простір: Покажіть дитині, що ви завжди готові її вислухати і підтримати. Наприклад, скажіть: «Ти можеш малювати все, що забажаєш, я завжди готовий тебе вислухати».

⬇️Трансформуйте страхи: Разом з дитиною придумайте історію, де страшний персонаж перемагається або стає доброзичливим чи навіть смішним. Наприклад, запропонуйте: «А давай зробимо цього монстра веселим? Яким він тоді буде?»

⬇️Придумайте історію: Разом з дитиною вигадуйте історію про її малюнок. Це допоможе їй осмислити свої страхи і знайти способи їх подолання.

⬇️Змініть образ: Запропонуйте дитині змінити страшного персонажа, зробивши його веселим, дивним або слабким.

⬇️Читайте казки і обговорюйте їх: Казки допомагають дітям осмислити різні життєві ситуації, в тому числі й страхи. Обговорюйте разом із дитиною, як герої долають свої труднощі.

⬇️Грайте в рольові ігри з іграшками: Разом з дитиною розігруйте ситуації, пов’язані з її страхами. Це допоможе їй зрозуміти, що вона може впоратися з будь-якими труднощами.

⬇️Використовуйте творчість: Запропонуйте дитині намалювати продовження історії, де все закінчується добре.

🔄Зверніться до фахівця: Якщо страхи дитини сильно впливають на її життя, варто звернутися до дитячого психолога.

Що ще можна зробити?

🟩Вигадуйте власні казки: Казки допомагають дитині осмислити різні життєві ситуації, зокрема страхи. Вигадуючи казки, ви також передаєте свій досвід і допомагаєте дитині зрозуміти, як боротися зі страхами.

🟨Розвивайте емоційний інтелект: Навчайте дитину розпізнавати та називати свої емоції – це основа для їх подальшого контролю.

🟦Займайтеся спортом: Фізична активність допомагає зняти напругу і поліпшити настрій.

🟪Створіть розклад дня: Стабільний режим допомагає дитині відчувати себе в безпеці.

🔔Малюнки дитини – це не просто малюнки, а ключ до розуміння її внутрішнього світу. Використовуйте цю можливість, щоб допомогти своїй дитині зростати щасливою та впевненою в собі. Малювання страшних картин – це не привід для занепокоєння, а радше сигнал про те, що дитина потребує вашої уваги і допомоги.

Дитячі істерики є характерні майже для кожної дитини і головне для батьків уе знати як допомогти дитині і собі, коли дитина має істерику. Вони характеризується сильною, неконтрольованою виразністю емоцій, переважно страхом, тривогою або роздратуванням. Це стан, який супроводжується різкими змінами в поведінці, фізіологічними реакціями, а також втратою здатності контролювати свої емоції та поведінку.
⠀
Форми прояву⛳
⠀
📍Фізичні симптоми: здавлювання грудей, дихальні труднощі, тремтіння, непритомність.
⠀
📍Поведінкові симптоми: крики, плач, агресивні або навпаки надмірно покірливі реакції.
⠀
📍Психологічні симптоми: втрата здатності до раціонального мислення, амнезія або тимчасова нездатність сприймати навколишній світ.
⠀
⛳Істерика — у часовому вимірі має три стадії: до, під час, після.
⠀
📍• Стадія “до”, ситуації, події, які певним чином впливають на поведінку дитини, дитина стає надто роздратованою, засмученою, виснаженою і в результаті того, що не може справитися з даним станом/емоцією/почуттям починається власне прояв істерики.
Дії: формування режиму дня, введення сенсорної дієти, контроль рівня втомлюваності, формування ритуалів заспокоєння, введення
візуального розкладу, робота на випередження, тобто передбачення подій, які розбалансовують дитину.
⠀
📍• Стадія “під час”, коли власне істерика і дитина частково контролює або не контролює свій стан.
⠀
Дії: створення безпечного середовища для дитини та інших. Присутність поряд, але мінімізація прямого впливу (просити пояснити стан, підіймати дитину, якщо вона лежить на підлозі, заохочувати встати і тоді щось отримає, переключати). Не ігнорувати!
⠀
📍• Стадія “після”, коли активна фаза істерики проходить, дитина з допомогою дорослого відрегульовує свій стан і перебуває в спокійному стані.
Дії: можливе обговоення ситуації, робота над навчанням ритуалам заспокоєння, створення індивідуальної соціальної
історії чи психотерапевтичної казки про істерики.
Істерика це стан, який ми бачимо, адже в дитини змінюється поведінка, фізіологічні показники, емоції.
Проте істерика може бути наслідком виснаження, фрустрації чи маніпуляції ⬇️
⠀
📍ВИСНАЖЕННЯ, може бути
🔹️ емоційне, коли дитина отримала надміру емоцій високої інтенсивності. Наприклад, після дня народження, коли наче все було чудово і дитина хоче продовжити ще святкувати, але вона прожила емоції сильної інтенсивності в значній мірі або велику кількість різноманітних емоцій і як результат не може відрегулювати їх, прожити і контролювати і в дитини трапляється істерика.
🔹️ сенсорне — пов’язане з надмірною кількістю стимулів, які сприймає дитина в певний проміжок часу, особливо якщо у дитини є особливості обробки інформації, гіпер або гіпочутливості.
🔹️ тілесне, в результаті тілесної перевтоми, наприклад, коли рівень тілесного навантаження не відповідає індивідуальній нормі дитини. Наприклад, під час походу або на тренуванні.
Тілесна втома має виражений взаємозв’язок з сенсоним виснаженням.
⠀
🍀 Як діяти?
Створити безпечне середовище, мінімізувати наявність сенсорних та емоційних стимулів, створити сенсорну дієту, притримуватися режиму дня.
⠀
📍ФРУСТРАЦІЯ
Розчарування високої інтенсивності або роздратування, яке викликане тим, що дитина щось хоче, але це неможливо або те, що відбувається суперечить переконанню і сприйняттю дитини. Тобто виникає, коли дитина не може досягти своїх цілей або задовольнити свої потреби, виконати завдання, має обмеження, які накладають дорослі або існує невідповідність очікувань і реальності.
⠀
🍀 Що робити?
Залишатися поруч і створити безпечне середовище як фізичне, так і емоційне. Витримувати кордон, якщо наявна потреба (наприклад, дитина захотіла різати ножицями, тому що їй це завжди дозволяли, а саме цими не можна (надто гострі, зламані чи ін), тоді ножиці не даємо, витримуємо кордон, що цими не ріжемо). Проживати емоції дитини, надаючи підтримку стільки, скільки треба. Не переключати на мультики чи види діяльності які зацікавлять дитину.
⠀
📍 Фрустрація відрізняється від маніпуляції тим, що трапляється неочікувано, має дуже сильну інтенсивність. Маніпуляція має передбачуваність та закономірності.
📍МАНІПУЛЯЦІЯ
Це спланована поведінка для досягнення бажаного результату і направлена на те, щоб у іншої людини виник сором, страх або відчуття провини. Може бути усвідомленою або неусвідомленою, коли людина обирає такий спосіб взаємодії, тому що не знає/ не навчилася/ не вміє комунікувати та виражати свої потреби іншим способом.
Прояви маніпуляції: дитина може кричати, плакати, лягати на підлогу, не мати можливості регулювати свій стан і потребувати допомогу.
⠀
🍀Як діяти?
Бути поруч, не ігнорувати. Витримувати кордон, проживати негативні емоції, надавати сенсорну і емоційну підтримку. Якщо можливо, то пропонувати рішення за зразком «можна — не можна — можна». Тобто «ти можеш стрибати на м’ячі-на дивані сидимо, не стрибаємо-стрибати можна на м’ячі». Якщо дитині емоційно важко сприймати частку «не, не можна», то при формулюванні уникати її.
⛳ Нейропсихіатр Деніел Сігел порівнює процес дозрівання мозку з будівництвом 2-поверхового будинку.
🔹️ На першому поверсі знаходиться стовбур і лімбічна ділянка. Ці відділи відповідають за базові функції і сильні емоції. Це як перший поверх будинку, де задовільняються основні потреби сім’ї. Нижній поверх добре розвинутий уже при народженні.
🔷️ Верхній поверх — це кора великих півкуль. Цей поверх дає більш повне уявлення про навколишній світ, він більш
високоорганізований. Тут знаходяться ділянки, які відповідають за планування, прийняття рішень, контроль над емоціями, розуміння себе, мораль (префронтальна кора). Він знаходиться в стадії активного будівництва протягом перших років життя і продовжує формуватися до 25 років.
⛳ Функції, за які відповідає верхній поверх, включаючи планування, фізично недоступні маленькій дитині.
⠀
⛳ Коли 3-річна дитина плаче, тупає ногами, коли їй не дали цукерку, це значить, що вона просто хоче цукерку. І більше нічого. Раціональні пояснення до її кори не доходять, бо діти не здатні утримувати в голові дві думки одразу. Коли дитина досягне 5 -7 річного віку і її кора буде достатньо зрілою, в неї з’явиться можливість до планування і маніпуляцій.

Тоді в дитини розвивається префронтальна кора і поступово прийде можливість урівноважувати емоції, мислити раціонально, бути здатною до аналізу.

«Я ерготерапевт з багаторічним досвідом роботи з дітьми, батьками та викладачами. Я вважаю, що наші діти стають все гірше в багатьох аспектах.

Я чую одне й те саме від кожного вчителя, якого зустрічаю. Як професійний терапевт я бачу зниження соціальної, емоційної та академічної активності у сучасних дітей і в той же час – різке збільшення числа дітей з іншими порушеннями.

Як ми знаємо, наш мозок податливий. Завдяки навколишньому середовищу ми можемо зробити наш мозок «сильнішим» або «слабкішим». Я щиро вірю, що, незважаючи на всі наші найкращі спонукання, ми, на жаль, розвиваємо мозок наших дітей в невірному напрямку.

І ось чому:

1. Діти отримують все, що хочуть і коли хочуть

“Я голодний!” – «Через секунду я куплю що-небудь перекусити». “Я хочу пити”. – «Ось автомат з напоями». “Мені нудно!” – «Візьми мій телефон».

Здатність відкласти задоволення своїх потреб – це один з ключових чинників успіху. Ми хочемо зробити наших дітей щасливими, але, на жаль, ми робимо їх щасливими тільки зараз і нещасними – в довгостроковій перспективі.

Уміння відкласти задоволення своїх потреб означає здатність функціонувати в стані стресу.

Наші діти поступово стають менш підготовленими до боротьби навіть з незначними стресовими ситуаціями, що в підсумку стає величезною перепоною для їхнього успіху в житті.

Ми часто бачимо нездатність дітей відкласти задоволення своїх бажань в класі, торгових центрах, ресторанах і магазинах іграшок, коли дитина чує «Ні», тому що батьки навчили його мозок негайно отримувати все те, що він хоче.

2. Обмежена соціальна взаємодія

У нас багато справ, тому ми даємо нашим дітям гаджети, щоб вони теж були зайняті. Раніше діти грали на вулиці, де в екстремальних умовах розвивали свої соціальні навички. На жаль, гаджети замінили дітям прогулянки на відкритому повітрі. До того ж технології зробили батьків менш доступними для взаємодії з дітьми.

Телефон, який «сидить» з дитиною замість нас, не навчить її спілкуватися. У більшості успішних людей розвинені соціальні навички. Це пріоритет!

Мозок подібний м’язам, які навчаються і тренуються. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви вчите її кататися. Якщо ви хочете, щоб дитина могла чекати, його треба навчити терпінню. Якщо ви хочете, щоб дитина могла спілкуватися, необхідно соціалізувати її. Те ж саме відноситься до всіх інших навичок. Нема ніякої різниці!

3. Нескінченні веселощі

Ми створили для наших дітей штучний світ. У ньому немає нудьги. Як тільки дитина затихає, ми біжимо розважати її знову, тому що інакше нам здається, що ми не виконуємо свій батьківський обов’язок.

Ми живемо в двох різних світах: вони в своєму «світі веселощів», а ми в іншому, «світі роботи».

Чому діти не допомагають нам на кухні або в пральні? Чому вони не прибирають свої іграшки? Це проста монотонна робота, яка тренує мозок функціонувати під час виконання нудних обов’язків. Це той ж самий «м’яз», який потрібен для навчання в школі.

Коли діти приходять у школу і настає час для письма, вони відповідають: «Я не можу, це занадто складно, занадто нудно». Чому? Тому що працездатний «м’яз» не тренується нескінченним веселощами. Він тренується тільки під час роботи.

4. Технології

Гаджети стали безкоштовними няньками для наших дітей, але за цю допомогу потрібно платити. Ми розплачуємося нервовою системою наших дітей, їх увагою і здатністю відкласти задоволення своїх бажань.

Повсякденне життя в порівнянні з віртуальною реальністю нудне.

Коли діти приходять в клас, вони стикаються з голосами людей та адекватною візуальною стимуляцією на противагу графічним вибухам і спецефектам, які вони звикли бачити на екранах.

Після годин віртуальної реальності дітям все складніше обробляти інформацію в класі, тому що вони звикли до високого рівня стимуляції, який надають відеоігри. Діти не здатні обробити інформацію з більш низьким рівнем стимуляції, і це негативно впливає на їх здатність вирішувати академічні завдання.

Технології також емоційно віддаляють нас від наших дітей і наших сімей. Емоційна доступність батьків – це основна поживна речовина для дитячого мозку. На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цього.

5. Діти правлять світом

«Мій син не любить овочі». «Їй не подобається рано лягати спати». «Він не любить снідати». «Вона не любить іграшки, але добре розбирається в планшеті». «Він не хоче одягатися сам». «Вона лінується їсти сама».

Це те, що я постійно чую від батьків. Відколи діти диктують нам, як їх виховувати? Якщо надати ці права їм, все, що вони будуть робити – їсти макарони з сиром і тістечка, дивитися телевізор, грати на планшеті і ніколи не будуть лягати спати.

Як ми допомагаємо нашим дітям, якщо даємо їм те, що вони хочуть, а не те, що добре для них? Без правильного харчування і повноцінного нічного сну наші діти приходять в школу роздратованими, тривожними і неуважними. Крім того, ми відправляємо їм неправильне послання.

Вони вчаться, що можуть робити все, що хочуть, і не робити того, що не хочуть. У них немає поняття – «треба робити».

На жаль, щоб досягти наших цілей в житті, нам часто треба робити те, що необхідно, а не те, що хочеться.

Якщо дитина хоче стати студентом, їй необхідно вчитися. Якщо вона хоче бути футболістом, необхідно тренуватися щодня.

Наші діти знають, чого хочуть, але їм важко робити те, що необхідно для досягнення цієї мети. Це призводить до недосяжних цілей і залишає дітей розчарованими. Тренуйте їх мозок!

Ви можете тренувати мозок дитини і змінити її життя так, щоб воно було успішним в соціальній, емоційної і академічній сфері. Ось як:

Не бійтеся встановлювати рамки

Діти потребують їх, щоб вирости щасливими і здоровими.

– Складіть розклад прийому їжі, часу сну і часу для гаджетів.

– Думайте про те, що добре для дітей, а не про те, чого вони хочуть або не хочуть. Пізніше вони скажуть вам спасибі за це.

– Виховання – важка робота. Ви повинні бути креативним, щоб змусити їх робити те, що добре для них, хоча більшу частину часу це буде повна протилежність тому, чого їм хочеться.

– Дітям потрібні сніданок і поживна їжа. Їм необхідно гуляти на вулиці і лягати спати вчасно, щоб на наступний день прийти в школу готовими вчитися.

– Перетворіть те, що їм не подобається робити, в веселощі, в емоційно-стимулюючу гру.

Обмежте доступ до гаджетів і відновіть емоційну близькість з дітьми

– Подаруйте їм квіти, посміхніться, залоскочіть їх, покладіть записку в рюкзак або під подушку, здивуєте, танцюйте разом, плазуйте разом, бийтеся подушками.

– Влаштовуйте сімейні вечері, грайте в настільні ігри, вирушайте на прогулянку разом на велосипедах і гуляйте з ліхтариком ввечері.

Навчіть їх чекати!

– Нудьгувати – нормально, це перший крок до творчості.

– Поступово збільшуйте час очікування між «я хочу» і «я отримую».

– Намагайтеся не використовувати гаджети в машині і ресторанах і навчіть дітей чекати, розмовляючи або граючи.

– Обмежте постійні перекуси.

Навчіть свою дитину виконувати монотонну роботу з раннього віку, оскільки це основа для майбутньої працездатності

– Складати одяг, прибирати іграшки, вішати одяг, розпаковувати продукти, заправляти ліжко.

– Будьте креативними. Зробіть ці обов’язки веселими, щоб мозок асоціював їх з чимось позитивним.

Навчіть їх соціальним навичкам

Навчіть ділитися, вміти програвати і вигравати, хвалити інших, говорити «спасибі» і «будь ласка».

Виходячи з мого досвіду роботи терапевтом, можу сказати, що діти міняються в той момент, коли батьки змінюють свої підходи до виховання. Допоможіть своїм дітям досягти успіху в житті шляхом навчання і тренування їх мозку, поки не стало пізно.»